Покликання підприємця

Acton Institute for the Study of Religion & Liberty

Site Map | Contact Us

Home ›› Ukranian ›› ev

Покликання підприємця

Роберт А. Сіріко

Вступ Вільяма Е. ЛяМота

Вступ

Тим із нас, хто більшість років провів у світі бізнесу, заголовок статті о. Роберта Сіріка може видатися дещо дивним. З мого власного досвіду, саме слово ”покликання”, зазвичай має значення покликання до священичого чи монашого життя, або до життя церковного діяча чи місіонера. Таким чином, питання, яке порушує заголовок статті, таке: як поєднуються поняття підприємництва й покликання та якого змісту набуває словосполучення ”підприємницьке покликання”?

У своїй статті о. Сіріко дає відповідь на це питання. Поза всяким сумнівом, можна довести: оскільки всі підприємці вірять у свої ідеї, то ці ідеї є вираженням глибокого покликання - покликання, яке не дає їм зупинитися та, яке часто вимагає від них ризикувати всім, щоб досягти свою ціль. Якщо продукт чи послуга користуються успіхом, то це означає, що вони задовольняють потребу їх споживачів, і це приносить підприємцю славу та достаток. Навіть, якщо даний продукт не мав успіху, підприємець може заспокоювати себе тим, що Бог вибрав його взяти на себе це завдання як справу життя.

Отець Сіріко вказує на потребу підприємців встановити для себе моральні стандарти, які б дозволили оцінити та зрозуміти їхні зусилля. Такий підхід допоможе бізнесменові пересвідчитися в гідності справи, за яку він узявся. Це також покладає на нього певні зобов’язання; він не може у своїй діяльності не брати до уваги релігійні принципи, яких він дотримується та те, що йому підказує совість.

У статті також наголошується на необхідність того, щоб громадськість і, в першу чергу, релігійні діячі, побачили та зрозуміли моральний характер зусиль підприємця. Багато релігійних лідерів із підозрою ставляться до системи вільного підприємництва та до підприємця. О. Сіріко не тільки намагається з’ясувати причину непорозумінь між діловим світом та духовенством, але й пропонує шлях, як подолати ці розходження. Він це робить шляхом роз’яснення християнських принципів, які притаманні духові підприємництва.

Отець Сіріко, як ніхто інший, здатний проаналізувати сфери релігії та бізнесу. Як духовна особа, він навчався в семінарії, отримав богословську освіту та був священником. Він розуміє вимоги, які ставить соціальна справедливість, та виявляє глибоку стурбованість тими, хто не зміг отримати свою частку у багатстві, створеному ринковою економікою.

У той самий час, його учителем була система вільного підприємництва. Він надзвичайно багато писав та виступав про достоїнства вільної та, водночас, чеснотливої системи. Лідери бізнесу не раз співпрацьовували з ним та прислухалися до нього. Отець Сіріко не тільки закликає духовенство йти на зустріч бізнесу, але і започатковує це зближення. Я можу засвідчити на власному досвіді, що його семінари для керівників бізнесу є подіями, які втілюють у життя принципи, проголошені в цій статті. Мені надзвичайно допомогли роздуми о. Сіріко, що дало мені змогу краще зрозуміти мою роль як бізнесмена та моральну відповідальність, яка йде в парі з цим покликанням.

Я щиро сподіваюся, що усі підприємці та лідери бізнесу (як і всі інші), прочитавши цю статтю, прийдуть до глибшого й повнішого розуміння ролі підприємництва та його шляхетного виміру - Божого покликання.

Вільям Е. ЛяМот,
Почесний голова правління
корпорації “Келлог”

Були такі часи – в недавньому минулому – коли упередження було прийнятою позицією в суспільстві. Однак стереотипи, які, як правило, замінюють справжнє знання, сьогодні розцінюються як щось образливе. Це справедливо, зокрема, і щодо стереотипів по відношенню до групи людей. Не можна cудити людей лише через те, до яких об’єднань вони входять, без огляду на них самих та на їхні індивідуальні якості. Такий підхід не сприймають люди з притаманними їм моральними почуттями.

Незважаючи на таке, і справді, похвальне ставлення більшості людей щодо різного роду упереджень, залишається одна група, на яку неофіційно оголошено ”сезон полювання”, – підприємці. Можна легко помітити живе свідчення цього упередження майже на кожному кроці, а особливо в широкодоступних засобах масової інформації. Візьмімо для прикладу класичні літературні твори (як, напр. Діккенса[1] чи Сінклера Льюїса[2] ), телевізійні серіали (такі, як “Даллас” чи “Династія”), фільми “Китайський синдром”, “Уолл Стріт”, або деякі екранізації “Колядки”, мультфільми (такі, як “Донесбері” чи “Ділберт”) та навіть проповіді, у яких підприємців зображають скупими, аморальними та безжалісними.[3]

В тих нечастих випадках, коли ”творці” громадської думки, а особливо моральної свідомості, утримуються від розвінчування ”ненаситного апетиту” та ”надмірного й відвертого споживання” цих капіталістів, то найбільше, що можна від них очікувати – це толерування бізнесменів як необхідного зла. Більшість редакторів новин, письменників, режисерів та духовенства сприймають на віру факт, що для того, щоб поставити комерцію і все, що з нею пов’язане, на служіння людині та її справжнім інтересам, слід ввести масштабну та продуману систему контролю. Навіть прихильники капіталізму нерідко займають подібну позицію. Релігійні лідери та критики ринку часто терплять від неправильного розуміння економічних та моральних матерій. Це проявляється, наприклад, у їхній відмові визнати за підприємцями здатність здійснення морально добрих вчинків. Таким чином, замість того, щоб прославляти підприємця як творця ідей та новаторства в економіці чи, як постачальника капіталу, пересічний священик чи проповідник відноситься до ділових людей так, ніби на них лежить якась додаткова провина. Питаєте, чому? Через володіння, контроль та маніпуляцію непропорційно великою часткою ”суспільного” багатства.

Підприємців не треба несправедливо осуджувати за те, що вони роблять гроші, але і не можна їх вважати жертвами несправедливої дискримінації, які заслуговують на особливе благословення. Однак, залишається справедливим те, що обрана ними професія заслуговує на узаконення їхньою вірою. Громадськість повинна почати визнавати цінність покликання підприємця, потребу в розумному наставництві над обдарованими людьми та факт відчутного внеску підприємців до суспільної справи.

”Розлучення” між світом бізнесу та вірою може привести до непоправних наслідків в обох сферах. Для бізнесу це означатиме невизнання будь-яких цінностей поза вигодою, прибутком та користю, що формуватиме образ капіталізму, як дикого та кровожерливого.[4] Це сприятиме викривленому розумінню споживачів та виробників, згідно якого єдиною цінністю для них є пошук вигоди. Не треба володіти багатою уявою, щоб зрозуміти, які наслідки матимуть такі настанови для широкого кола соціальних та цивільних норм. Релігійні діячі повинні переосмислити свої упереджені уявлення, щоб уникнути звинувачення з іншого боку про те, що “думки про небеса не приносять користі на землі”. Забуваючи про те, що кожне починання вимагає розуміння та інтуіції, а не тільки трансцендентного ідеалу, який спрямовує його на благо суспільства, релігійні критики не звертають уваги на складний духовний обсяг ділового починання.

Здається, що деякі моралісти[5] розглядають етику бізнесу як оксиморон, або як спробу підпорядкувати моральним нормам те, що, по своїй суті, є етично скомпрометованим механізмом. Згідно з такою інтерпретацією, етика та бізнес виступають фундаментальними протилежностями. Однак, я дивлюся на ці речі по-іншому. Досвід моєї роботи з цілим рядом успішних бізнесменів, глибоке опрацювання матеріалів з економіки та бізнесової етики, а також роздуми та молитви для кращого розуміння цих речей, привели мене до висновку, що пошук досконалості є початком пошуку Бога. Іншими словами, спрага за чимсь надзвичайним є тим, що спонукає людей до пошуку досконалості, незважаючи на те, усвідомлюють вони це чи ні. Слід зауважити, що це не виключає того, що наші первинні імпульс та здогадка мають божественне спрямування у правильному напрямку. Це стосується і здатності людини до пізнання. Різні філософи та богослови визнають, що людське прагнення до знання свідчить про онтологічну орієнтацію людини до правди.[6] Людський розум був створений від початку здатним безпосередньо усвідомлювати правду. У цій статті я намагаюся показати, що пошук досконалості, як і первинне влаштування розуму, виказує онтологічну орієнтацію людськості до найвищого та найбільшого добра, а саме досконалого Господа в небесах (пор. Кор. 13,12).

Розпоряджання талантами: Розходження думок духовного проводу та підприємців

Настав час релігійним установам та їхнім лідерам відноситися до підприємництва як гідного, і навіть більш того, священного покликання. Кожен мирянин повинен відігравати особливу роль у “економіці спасіння”, поділяючи з іншими спільне завдання – поширення віри шляхом використання своїх талантів. Кожна особа, створена на подобу Бога, наділена певними природними здібностями, й Господь прагне того, щоб вони розвивалися та розлядалися як добрі дари. Якщо Божим даром є схильність до бізнесу, торгівлі акціями чи інвестиційної банківської справи, то духовенство не повинно засуджувати людину, виходячи лише з її професії.

У відповідь на мої публікації у різних ділових журналах до мене звертаються люди одного і того ж типу. Одного разу до мене позвонив добродій, щоб сказати мені, що він щойно закінчив читати мою статтю в журналі “Форбс”. Він пояснив мені, що для нього це було дуже сильним емоційним пережиттям, сильним тому, що він, закінчивши римо-католицьку школу та постійно відвідуючи церкву, ще ніколи не чув, щоб священик так із знанням справи говорив про відповідальність, напругу та ризик, присутній у веденні бізнесу. Його цікавило, чи у тому, чим він займався більшу частину свого життя, було присутнє духовне начало. Прочитавши статтю, він в особі духовного провідника уперше знайшов підтримку того, чому він присвятив більшість свого часу та зусиль – праці.

Цей чоловік є одним із багатьох, чиї історії надто подібні, щоб розповідати про них тут. Дуже часто такі люди є досить успішними підприємцями з глибокими моральними та релігійними переконаннями. Усі вони, однак, перебувають під моральним тиском, не тому, що роблять щось не так, а тому, що духовний провід, зазвичай, не може вловити динаміку їхнього покликання та надати їм належну моральну підтримку та підтвердження.

Це люди різних християнських традицій, проте всі вони відчувають певне ущемлення своїх прав та відірваність від своїх церков. Духовенство, як правило, має поверхове розуміння суті підприємницького покликання, а також того, що воно потребує і, що дає суспільству. Прикро, що незнання фактів не стримує духовних осіб від моралізаторства на економічні теми, завдаючи великої шкоди духовному розвитку ділових людей. Так, зокрема, я пригадую випадок, коли один чоловік, який вважає себе консервативним християнином, перестав відвідувати церкву через те, що не бажав сидіти на одній лаві зі своїми рідними та слухати догану від священика за свою підприємницьку кмітливість. Цікаво, скільки критичних проповідей зможе вислухати власник невеликого бізнесу чи біржовий маклер перед тим, як остаточно розчарується та вирішить за краще махнути на все рукою.

Майкл Новак розповідає нам із власного досвіду про ще один випадок, коли він зіткнувся з несприйняттям духовенством морального потенціалу ринкового лібералізму. Це трапилося на конференції з економіки, у якій брали участь декілька священиків з Латинської Америки. Конференція тривала декілька днів, підчас яких було переконливо продемонстровано здатність вільної економіки успішно боротися з бідністю продуктивними силами ринку. Запрошені на конференцію священики залишалися незворушними аж до останнього дня, коли сталося дещо цікаве, про що нам нижче розповідає Новак:

На останньому засіданні - семінарі, який ішов за планом, один із запрошених священиків попросив слова і повідомив, що день перед тим відбулася нарада його колег - священиків і, у зв’язку з цим, він хотів би зробити заяву. ”Ми дуже задоволені тижнем, проведеним на конференції. Ми багато навчилися. Ми добре розуміємо, що капіталізм – це найефективніший засіб створення добробуту, що він розподіляє створене багатство краще та справедливіше, ніж економічні системи країн Латинської Америки. Але ми, все-таки, залишаємося при нашій думці, що капіталізм є аморальною системою.”[7]

Чому існує такий стан справ? Чому ділові люди здебільшого не чують від духовних осіб нічого кращого, ніж: ”Ну що ж, коли хочете врятувати свою душу, дайте нам ваші гроші”? Чому ж так стається, що більшість із тих, хто формує моральне сумління нашого світу, попросту не розуміють ані моральних основ, ані основних принципів ринку?

Очевидним поясненням цього незнання є вражаючий брак економічних курсів у фактично всіх, без винятку, семінаріях. Рідко коли можна знайти курс, у якому роз’яснювалися б фундаментальні економічні принципи, складний і заплутаний світ торгівлі акціями та динаміки мікроекономіки. Так склалося, що на більшості курсів з етики, семінаристи, зазвичай, слухали порожні гасла ініціаторів теорії теології визволення, згідно яких розвинуті країни експлуатують менш розвинуті країни, тримаючи їх таким чином у стані постійної бідності.[8] Такі аргументи пропонують, в основному, ті теологи, які погано розбираються в економіці.

Фактична лінія поділу між

духовними особами та підприємцями.

У розумінні функціонування ринку релігійними особами та підприємцями, окрім інтелектуального чи академічного розходження, часто трапляється практичне розходження. Це відбувається тому, що вони схильні діяти, виходячи зі свого світогляду та застосовуючи різні принципи у щоденній діяльності. Звернімо увагу на те, як це проявляється. У неділю вранці в більшості церков людей обходять з тацею. У понеділок оплачують рахунки, відвідують доброчинні заходи та відраховують частку до єпархіальної каси. Однак, коли збору з таці починає не вистачати для оплати рахунків, більшість отців починає проповідувати про відповідальність лідерства. В розумінні більшості духовенства, рішення у фінансових справах подібне до поділу пирога на рівні частини. Згідно з таким баченням, багатство – це незмінна одиниця, що означає, для того, щоб той, хто має менший кусень пирога, збільшив свою частку, необхідно щоб хтось інший, відповідно, отримав дещо меншу частину. Моральне вирішення, яке виникає з такої економічної моделі – це перерозподіл багатства; її ще можна назвати моральністю Робін Гуда.

Підприємці діють на підставі зовсім іншого розуміння грошей та багатства. Вони говорять про ”роблення грошей”, а не їх накопичення, про створення багатства, а не про його перерозподіл. Підприємець повинен із належною увагою підійти до потреб та бажань споживачів, оскільки єдиний шлях задовольнити власні потреби мирним щляхом, не розраховуючи на доброчинність – це запропонувати щось вартісне взаєм. Таким чином, світ грошей ці люди розглядають як такий, що має динамічну природу. Називаючи вільний ринок динамічним, може видатися, що ми говоримо про місце чи об’єкт. Але ринок, фактично, є процесом – послідовністю дій, зроблених діючими на свій розсуд особами, які самі встановлюють грошову цінність на товари та послуги. Цей процес суб’єктивного визначення вартості відповідає за створення «багатства народів», фраза, яка, зазвичай, асоціюється з назвою твору Адама Сміта[9] - класичної праці 18 ст., але фактично вперше зустрічається в Книзі Ісаї (60,5).[10] Святе Письмо також подає приклад погляду ділових людей на економіку, як на творчий процес.

На жаль, викладений вище хід думок можна зрозуміти неправильно як такий, що в релігійних справах слід усе наперед прораховувати, осмислити в категоріях прибутків та збитків залежно від цілі. Таке розуміння, і справді, було б грубим спотворенням того, що малося на увазі. Не можна не погодитися, що у християнській практиці помітне місце займає ідея поділу багатства та усього, чим людина володіє – і це возведено в ранг обов’язку. Керуючись трансцендентним баченням, релігія признає, що певні речі не можуть бути суб’єктом лише обмежених економічних розрахунків чи оцінюватися лише з точки зору грошей. З іншого боку, рівно ж справедливим є те, що духовенство повинно спершу зрозуміти внутрішній механізм функціонування ринкової економіки, щоб утримати вірогідність у світі бізнесу та фінансів; тільки тоді їх моральний провід буде корисним.

Але є ще один, дещо неоднозначний фактор, що підсилює вороже ставлення до капіталізму, яке нерідко зустрічається в релігійних колах. Багато кому з духовенства доводиться проводити значну частину свого життя, безпосередньо стикаючись із крайньою бідністю. Бідність засмучує та пригнічує нас, і природним бажанням є покласти їй край. Таке бажання не тільки цілком правильне, але й морально обов’язкове для християнина. Проблема, власне, появляється тоді, коли таке ставлення поєднується з економічною неграмотністю, про яку йшлося вище. Тоді справедливий протест проти бідності трансформується в неоправдану лють проти багатства як явища, що приводить до бідності. Таку реакцію можна зрозуміти; водночас очевидно, що таке ставлення, сформоване через недостатнє та неправильне розуміння, може привести до бурхливої реакції. Тим, хто реагує таким чином, бракує розуміння, що викорінення бідності може бути досягнуте тільки шляхом створення багатства та захисту вільної економіки.

Правомірність морального обурення

Існує цілком зрозуміле моральне несприйняття картини успішного підприємства, коли виходити із припущення, що двигуном такого бізнесу є жадоба до наживи, жадність та егоїзм. Однак питання не стоїть, чи деякі підприємці є жадібними чи егоїстами, а чи ці типові риси характеру є нормами для успішних підприємців. Ми не задаємося ціллю применшити важливість того, що, і справді, багатство та успіх можуть бути джерелом спокус, а скоріше прагнемо до більш збалансованої оцінки морального характеру підприємців.

Чомусь, як правило, моралісти вибирають об’єктом своєї критики особисті прибутки підприємців – так наче багатство є чимсь несправедливим – але не звертають уваги на той факт, наскільки великий особистий ризик беруть на себе ці особи. Задовго до того, як підприємець отримає прибуток від своєї ідеї чи інвестиції, він мусить віддати свій час та власність на розсуд долі. Підприємці виплачують зарплату навіть тоді, коли не знають, чи їхня затія буде вдалою. Ніхто не може запевнити їх в успішності задуму. Якщо інвестиції і приносять прибуток, більша його частина, як правило, повторно інвестується (і певна її частина йде на доброчинні організації та релігійні заклади). Буває, що підприємці роблять помилки через неправильні припущення чи прорахунки, тоді бізнес зазнає фінансових втрат. Природа покликання підприємця в тому, що він сам повинен узяти на себе відповідальність за втрати, не перекладаючи тягар на громадськість. Для того, щоб людина справжнього покликання була економічним агентом змін, він чи вона повинні особливо пильно стежити за постійними змінами економічної ситуації.

Якщо підприємницький задум зазнав фіаско, духовні особи повинні застановитися, чи не краще в даній ситуації підтримати, а не осуджувати? А може і далі продовжувати розглядати економічні втрати капіталістів як те, що вони насправді заслужили? Але чому б не використати такі випадки для того, щоб висловити своє співчуття та засвідчити духовну підтримку? Незалежно від того, зазнає успіху чи краху підприємець, він, ставлячи під загрозу себе та свою власність, робить майбутнє усіх нас дещо певнішим.

Унікальним в установі підприємництва є те, що воно не потребує втручання третьої сторони для свого створення чи функціонування. Воно не вимагає жодних урядових програм, інструкцій чи посібників. Підприємництво не вимагає низькопроцентних позик, спеціального режиму оподаткування чи субсидій. Необов’язковою є навіть спеціальна освіта чи ступінь із престижного навчального закладу. Підприємництво – це установа, що природньо розвивається з людського інтелекту, коли людина перебуває в середовищі природного порядку свободи. Люди, наділені талантом, покликанням та здатністю до економічної творчості, просто змушені йти за підприємницьким покликанням з ціллю виробництва товарів, надання послуг та створення робочих місць.

І справді, ми ще повністю не прийшли до розуміння тих дарів, які підприємці приносять суспільству. Підприємці є джерелом більшої частки соціального та духовного добра, ніж це за ними визнається. Цим фактом жодним чином не відкидаємо важливу роль пастиря у визначенні духовних орієнтирів підприємця, у приділенні уваги не тільки моральним поступкам, але також і неналежним пріоритетам, недостатньою увагою для сім’ї, занедбанням духовного розвитку через надмірну працю. Духовні особи повинні постійно нагадувати всім про серйозність гріха та закликати до доброчесності, тобто, повинні притягувати до відповідальності й підприємців, коли ті сходять із правильного шляху. Щоб бути достовірним, духовне наставництво повинно _рунтуватися на традиційному для іудаїзму та християнства розумінні гріха, а не на політично ”правильній” економічній ідеології, замаскованій під моральну теологію.

Перейти таку трансформацію поглядів є непростим завданням для багатьох релігійних діячів, оскільки успадковане ними розуміння економічної продуктивності постало в до-капіталістичному суспільстві. Непростим завданням є пристосування та застосування до-сучасного християнського соціального вчення до динамічного середовища сучасного, пост-аграрного, пост-індустріального, а тепер ще і пост-комуністичного суспільства. Складність цього завдання посилюється ще й тим, що в той час, як людська природа не змінюється, соціо-економічне середовище, в якому живе людина, корінним чином відрізняється від тих культур та суспільств, в яких формувалися принципи моральної теології.[11]

Підприємці та економісти:

чвари в сім’ї чи суперництво між дітьми?

Економічна теорія довгий час мала проблеми з визначенням природи підприємництва, можливо, тому, що воно не вкладається в економетричні рівняння та графіки, що зображують економіку як великий механізм. Підприємництво є занадто під впливом людського фактору, щоб можна його було зрозуміти лише засобами науки. Саме тут релігія може допомогти привернути підприємців до духовного життя. Релігійні особи повинні намагатися зрозуміти підприємців та заохочувати їх застосовувати свої дари в контексті віри. Певна річ, з багатством з’являєтся відповідальність; у цьому зв’язку Папа Римський Іван Павло ІІ наголошує, що навіть рішення вкласти гроші в певну справу має невід’ємний моральний вимір.[12] Все ж таки, підприємці, беручи на себе ризик, служачи громаді та збільшуючи економічний пиріг для блага всіх, є найбільш віруючими чоловіками та жінками Церкви.

Анти-капіталістичні капіталісти. Упередження, з якими ми стикаємося серед самих капіталістів, дивують нас більше, ніж упередження проти капіталістів в колах духовенства. У спробах досягнути високого рівня ”суспільної відповідальності” за свої компанії, деякі керівники великих фірм дали себе намовити на хибне бачення ринку. Створюючи добробут для суспільства завдяки успішному веденню бізнесу, вони в той же час підтримують справи, які є, за своєю природою, протилежними економічному зростанню, вільному підприємництву та свободі людини. Чому в риториці ”корпоративної суспільної відповідальності” проглядаються такі антикапіталістичні упередження? В середині дев’яностих років з’ясувалося, що успішні у всіх інших відношеннях виконавчі директори використовували свої корпорації для фінансування політично інтервенціоністських заходів під ширмою корпоративної суспільної відповідальності. Це особливо чітко видно на прикладі компаній «Патагонія», «Морозиво Бена та Джеррі» та мережі косметичних магазинів «Боді шоп».

Івон Шуінар, засновник “Патагонії”, є успішним виробником вигідного спортивного одягу для вулиці. Шуінар сказав в інтерв’ю газеті ”Лос Анжелес Таймс”, що він “готовий у будь-який час та в будь-якій ситуації вести розмову один на один із президентом будь-якої компанії, щоб переконати його чи її у тому, що ріст є злом “. Його слова дійсно відповідають його діям. У 1991 р. компанія розіслала своїм представникам листи з повідомленням про “скорочення росту внутрішнього виробництва” з економічних та моральних причин. “Ми зайняли публічну позицію більш раціонального споживання з метою надання користі навколишньому середовищу”,- говориться в заяві. Але, як вказує репортер газети ”Лос Анжелес Таймс” Кеннет Боденштайн, ситуація у 1991-му році відрізнялася від публічних заяв Шуінара. Виявляється, “Патагонія” не “скоротила внутрішнє виробництво”, щоб зберегти високі стандарти соціальної відповідальності. “Насправді компанія звільнила 30 відсотків своїх працівників не тому, що вона перебувала у глибокій фінансовій кризі, а тому, що особисте майно Івона Шуінара було під загрозою”. Цікаво, що за оцінкою Боденштайна, “Патагонія” потрапила в таку ситуацію через хибні економічні рішення, як наприклад те, що Шуінар “оточив себе недосвідченими менеджерами”.[13]

“Патагонія”, і справді, не є типовою компанією. Шуінар перераховує 1 відсоток річного обороту компанії на групи захисту навколишнього середовища, в тому числі ”Ерс Ферст”, організацію, яка прославилася своїми акціями саботажу техніки для лісозаготівлі та порушенням законів щодо права приватної власності. “Патагонія” також підтримує організацію “Заплановане батьківство” на тій основі, що приріст населення загрожує добробуту планети у майбутньому. Шуінар хотів би бачити свою компанію в ролі морального стандарту для ділового світу. “Якщо ми зможемо з цим радикально покінчити та показати, що наші дії були правильними, тоді тільки консервативні компанії зроблять цей перший крок. І одного дня вони також стануть добрими фірмами,” – пророкує Шуінар.

Бен Коген та Джеррі Грінфілд, морозивні барони фірми «Бен і Джеррі», хоча і є надзвичайно успішними підприємцями, виступають у підтримку обтяжливих перевірок по охороні навколишнього середовища та захищають надання отримувачам державної допомоги ширшого доступу до державної каси. Коген та Грінфілд очолювали рух щодо обмеження виробництва коров’ячого гормону росту, препарату, який, після введення корові, спричинює приріст виробництва молока на 15 відсотків. Вони виступають проти цього препарату з економічних міркувань: вони вважають, що він представляє загрозу для молочних ферм малого розміру. Однак, цей гормон, затверджений Адміністрацією США по контролю ліків та якості харчів 4-го серпня 1997 р., привів до падіння цін на молоко, що було особливо корисним для бідних родин, не кажучи вже про виробників морозива.

«Боді шоп», косметична мережа з екологічно чистим нахилом, має репутацію невсипущого прихильника прав тварин та інших лівих тенденцій. Засновник та виконавчий директор компанії, Аніта Роддік, самозваний проповідник корпоративного світу, картає тих ділових людей, які не ”вносять свою частку в суспільство”. “Я не говорю про людей, які не можуть нашкребти на життя ... я маю на увазі людей, які мають великі, просто величезні прибутки, – заявила Роддік для “Арізона Репаблік”. – ”Знаєте, ці президенти компаній отримують винагороду більшу, ніж ВНП деяких африканських країн”.[14]

Тут не перелічити всіх компаній, якими управляли радикали стилю 60-х років, що намагалися погодити успішну діяльність їхніх компаній з цінностями своєї молодості. Але кожен має право – і діловий світ у тому числі – обстоювати свої переконання, подібно як покупці мають право не фінансувати ці переконання шляхом бойкотування їхніх продуктів. Психологія цих підприємців виявляє внутрішню суперечність та намагання спокутувати капіталістичні “гріхи”, які насправді зовсім не є гріхами.

Ці, сповнені розкаяння, капіталісти нападають на всякий бізнес, що не віддає в повній мірі належне суспільству. Хибне почуття вини затьмарює розуміння того, що їхній бізнес приносить благо для суспільства, незалежно від соціальної активності бізнесу. “Патагонія” виробляє високоякісні спортивні товари. “Бен і Джеррі” пропонує до столу морозиво найвищої якості. “Боді шоп” продає недорогу і повністю екологічно чисту косметику. Кожна з цих компаній задовольняє потреби мільйонів та забезпечує їх хорошими товарами, створюючи робочі місця та інвестиційні можливості. Не слід підтримувати анти-ринкові сили для того, щоб виправдати їхній успіх на ринку.

Цинік може закинути, що така позиція – це ніщо інше, як ринкові хитрощі. Такі соціально свідомі виконавчі директори, як Шуінар, Коген, Грінфілд та Роддік, гарно упакували ідеалізм 60-тих років та продають його із зиском. Купуючи пінту морозива “Тропічний ліс” Бена та Джеррі можна бути задоволеним із того, що таким чином допомагаєш зберегти те, що колись називалось “джунглями”. Політичні гасла лівого крила, що прикрашають магазини “Боді Шоп” є частиною іміджу косметики для “соціально свідомої” молоді. Такі компанії, як “Патагонія”, “Бен і Джеррі” та “Боді Шоп”, нав’язують нам своє моральне старшинство. Ці бізнесмени, використовуючи політично правильні рекламні лозунги, вірять, що, незважаючи на свій матеріальний успіх, вони дають світові щось взамін. Однак, їхні кампанії за “соціальну відповідальність” часто стають безвідповідальним рецептом економічної руїни.

Ці компанії та інші, подібні до них, дістають прибутки від їхньої асоціації з ідеями лівого крила. А тим часом ті, що платять податки, терплять від обстоювання жорсткого контролю за навколишнім середовищем, обмежень на гормони росту, схваленими Адміністрацією по контролю ліків та якості харчів та політики вседозволеності у статевому житті. Майбутнім підприємцям шкодять нові правила та постанови щодо охорони навколишнього середовища та програми суспільного добробуту. Ми схвалюємо бізнес, який підтримує благочинну діяльність, яка витягає людей з бідності, купує землю для заповідників, чи шукає нові засоби для лікування хворіб; легітимні процеси не стоять на перешкоді ринку, не стають поштовхом до нездорових урядових дій щодо вирішення соціальних питань. Однак, капіталізм не потребує більше лівих, керованих почуттям провини, які публічно картають себе та інших за роблення грошей. Капіталізм потребує більше бізнесменів, які б розуміли, що їхній найбільший внесок полягає в прибутках, збільшенні кількості робочих місць та інвестицій, і зростанні добробуту – і робити це вони повинні , пропагуючи міцну, стабільну та достойну культуру. Гідною моральною відповіддю на успіх капіталіста повинна бути як хвала Всевишньому, що подарував усім матеріальний світ, так і підтримка економічної системи, що сприяє розквіту добробуту. А підприємцям, таким як Шуінар, Коген, Грінфілд та Роддік, варто було б ознайомитися з базовою економічною теорією, не кажучи вже про основи моральної теології, а не складати непотрібні каяття.

Теологія домініону та економічна ідеологія. Досі ми обговорювали помилкову галузь теологічної думки, якої дотримується багато духовних осіб та навіть деякі підприємці про те, що багатство – це зло. Проте, є ще одна сторона , що походить із того самого джерела, але використовує протилежний підхід. Прикладом цього є так звана ”теологія домініону” чи ”християнського реконструкціонізму”.[15] У відповідь на теологію визволення та підхід євангелістського лівого крила, представники теології домініону настоюють не лише на тому, що Біблія пропонує план структури кожного аспекту суспільства, але й стверджують, що чим повнішe християни зрозуміють Біблію, тим більше зростатиме їхня влада над суспільством, що в кінці приведе до царства Божого. Згідно з цією теорією, християни тоді досягнуть глобального панування над світом, коли свідомо сприймуть економічну та соціальну структуру, визначену в Святому Письмі. Теономіст Гаррі Норс вважає, що послідовне застосування цих принципів зробить християн заможними, що дозволить їм ефективно та плідно працювати.[16] Таким чином, в міру того, як християни ставатимуть щораз заможнішими, численнішими та сильнішими, вони візьмуть на себе контроль над суспільством. Існує, таким чином, природний зв’язок між раціоналізацією теономістами особистого достатку та так званим Євангелієм процвітання, популярним у неоп’ятидесятництві. Прихильники теорії Євангелія процвітання, також відомої як Євангеліє здоров’я та достатку, вважають, що Господь бажає, щоб усі християни були здорові та багаті і, що існують певні ”Закони процвітання”, які, будучи належним чином застосовані, неминуче приведуть до мети.[17] Ті, хто дотримується такого погляду, розглядають багатство не тільки як знак Господнього благословення, але й схильні інтерпретувати економічні труднощі як результат гріха. Крег Гей з ювелірною точністю вказує, де і як сходяться теологія Домініону та Євангеліє процвітання:

У певному значенні, теологія Домініону розвиває позицію (здоров’я та достатку) дещо далі, стверджуючи, що прагнення окремих осіб до багатства вкладається в есхатологічні схеми, які й узаконюють це прагнення. З перспективи християнського реконструкціонізму, те, що християни не можуть розбагатіти, не просто вказує на відсутність віри, але фактично відкладає прихід Царства Божого. Тоді як теологи теорії Домініону правильно наголошують на важливості економіки вільного ринку, вони в той самий час висловлюють незбалансований та небіблійний погляд на культурний мандат, теологію Сотворіння, есхатологію та Христове царство. Такі богословські перегини можна було б виправити , якщо б сторонники лівого та правого спектрів частіше заглядали в історію християнської думки для провідництва по цих питаннях.[18]

Підприємництво як духовне покликання

Віруючі парафіяни вважають самозрозумілим і навіть, за невеликим винятком, не вважають за потребу обговорювати те, що єдиним істинним покликанням є постійна робота для церкви. Згідно з таким поглядом, миряни насправді не мають справжнього покликання, хоча вони й стараються робити все, що можуть, виходячи з їхньої ситуації. У 1891-му році канонічне право подало просте, але руйнівне визначення мирянина: “Мирянин: не духовна особа.”[19] Відтоді, особливо під впливом Другого Ватиканського Собору, з’явився інший, набагато змістовніший погляд стосовно мирян, погляд, який проникає у глибини Божих місійних цілей, як в, так і поза межами Церкви.[20]

Однак, погляд на дар ділової кмітливості з альтернативного боку, дає нам змогу збагнути його духовний та моральний потенціал. Підприємець поєднує капітал, працю та матеріальні фактори для того, щоб виробити товар чи надати послуги. Майкл Новак стверджує, що творчий підхід підприємця до справи подібний до творчої діяльності Господа, про що нам говорить перший розділ Книги Буття. В цьому значенні, підприємець бере участь у первинному культурному мандаті, даному Богом Адамові та Єві на володіння землею.[21] Підприємницьке покликання є священним покликанням, подібним до покликання бути батьком чи матір’ю, хоча, можливо, і не настільки піднесеним.

Протягом декількох років я брав участь у програмах, ціллю яких було навчити семінаристів важливості вільної економіки та обов’язків, покладених на підприємців. Багатьом студентам представлені ідеї відкрили очі на цілий ряд питань. Студенти побачили, що суть системи вільного ринку полягає в створенні багатства, пошуку більш ефективних шляхів служіння іншим та створенню нових робочих місць і нових можливостей для інвестування. Вони відкрили для себе, що між процвітанням та моральністю не таке вже й глибоке розходження.

На цих семінарах я часто згадую надзвичайно цікаву книгу Джорджа Гілдера “Багатство та бідність”.[22] На мою думку, можна стверджувати, що Гілдер є, до певної міри, інтелектуальним підприємцем. Його “Багатство та бідність” визнається основною інтелектуальною силою, що спричинила революцію 1980-х років, відому під назвою ”підхід із сторони пропозиції” у вісімдесятих роках двадцятого століття, праці, яка вперше змусила економістів та політиків звернути увагу на те, як урядова політика, особливо у сфері оподаткування, впливає на вибір окремої людини. Популярність цієї книжки свідчить про те, що людина з ненаукових кіл може суттєво вплинути на американське економічне життя. На мою думку, основна заслуга Гілдера полягає, однак, в зовсім іншому, а саме, в твердженні, що підприємництво є морально виправданим заняттям.

Гілдер розглядає економістів як суспільну групу, яку найбільш неправильно розуміють та недооцінюють. Як візионери з практичними інстинктами, підприємці поєднують класичні та християнські цінності для своєї власної користі та на користь суспільства. Гілдер вважає помилкою асоціювати капіталізм з погонею за наживою і твердить, що асоціація з альтруїзмом була б більш точнішою.[23] Коли люди йдуть за покликом підприємницької діяльності, вони тим самим вирішують задовольняти потреби інших через товари та послуги, які вони виробляють. Якщо вкладення підприємця приноситимуть прибуток, то підприємець повинен ”орієнтуватися на інших”. Врешті решт, у ринковій економіці ділові люди не можуть бути успішними, залишаючись зосередженими на собі.[24]

Можливо, що заключний розділ “Багатства та бідності” мало-хто читає, але водночас він є найважливішим з усієї книжки. У ньому Гілдер пропонує теорію, згідно якої підприємництво розглядається як акт віри, навіть більше – воно є релігійним актом.[25] Переплітаючи традиційну християнську моральність із возвеличенням росту та змін, Гілдер допомагає нам розібратися у тому, яким чином знання та відкриття є невід’ємними елементами підприємництва.

Задовго до публікації книги Гілдера “Багатство та бідность”, виросла ціла школа економічної думки навколо розуміння підприємництва Джозефом Шумпетером. Згідно з Шумпетером, саме підприємництво – в більшій мірі, ніж будь-яка інша економічна установа – було гарантією економічного росту, незважаючи на складності економічного та технологічного характеру. На його думку, функція підприємця полягає:

Реформувати або революціонізувати моделі виробництва шляхом використання винаходу чи, в більш загальному, опрацьовувати невипробувані технологічні можливості для виготовлення нового продукту чи того самого, але по новому. Тим самим, підприємець відкриває нові джерела постачання матеріалів чи нову систему розповсюдження товарів шляхом реорганізації промисловості, тощо.[26]

Підприємці, як носії змін, пристосовують економіку до змін у демографії, переміщенні ресурсів та змін у потребах та бажаннях споживачів. Без підприємців, ми жили б у статичному економічному світі, подібному до застоялого економічного болота, характерного для соціалістичних країн Центральної Європи.

Економічний аналіз, який подає Шумпетер у своїй праці, навчає нас, що підприємці є імпресаріо, які об’єднують численні фактори, ризикують, поєднують ресурси для створення чогось більшого, ніж проста сума складових частин.[27] Підприємці рухають економіку вперед, передбачаючи бажання громадян та створюючи нові шляхи для використання ресурсів. Одним словом, підприємці – це чоловіки та жінки, які створюють нові робочі місця, відкривають та випробовують нові методи, підтримують тих, хто перебуває в нужді, та прискорюють втілення в життя наших мрій.

Випадок, коли Біблія обстоює підприємництво. Ті, хто розглядає підприємницьке покликання як необхідне зло, а також ті, хто ставиться до прибутків із неприхованою ворожістю, повинні усвідомити, що Святе Письмо подає широку підтримку підприємницькій діяльності. Біблія вчить нас вічним істинам, але також подає вражаюче практичні поради для вирішення мирських справ. У Матвія 25,14–30, знаходимо Ісусову притчу про таланти. Як і всі притчі, вона має багатогранний зміст. Її небесне послання стосується того, як ми використовуємо дар Божого милосердя. А, якщо підійти з боку матеріального світу, то ця оповідь – про капітал, інвестиції, підприємництво та належне використання економічних ресурсів. Вона є спростуванням позиції, згідно якої, успіх у бізнесі та християнський спосіб життя суперечать одне одному. Нижче подаємо притчу й коментар до неї, у якому принципи, закладені у притчі, застосовуються до підприємницького покликання.

Так само ж один чоловік, як відходив, покликав своїх рабів і передав їм добро своє. І одному він дав п'ять талантів, а другому два, а тому один, кожному за спроможністю його. І відійшов. А той, що взяв п'ять талантів, негайно пішов і орудував ними, і набув він п'ять інших талантів. Так само ж і той, що взяв два і він ще два інших набув. А той, що одного взяв, пішов та й закопав його в землю, і сховав срібло пана свого. По довгому ж часі вернувся пан тих рабів, та й від них зажадав обрахунку. І прийшов той, що взяв п'ять талантів, приніс іще п'ять талантів і сказав: Пане мій, п'ять талантів мені передав ти, ось я здобув інші п'ять талантів. Сказав же йому його пан: Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, увійди до радощів пана свого! Підійшов же й той, що взяв два таланти, і сказав: Два таланти мені передав ти, ось іще два таланти здобув я. Сказав йому пан його: Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, увійди до радощів пана свого! Підійшов же і той, що одного таланта взяв, і сказав: Я знав тебе, пане, що тверда ти людина, ти жнеш, де не сіяв, і збираєш, де не розсипав. І я побоявся, пішов і таланта твого сховав у землю. Ото маєш своє... І відповів його пан і сказав йому: Рабе лукавий і лінивий! Ти знав, що я жну, де не сіяв, і збираю, де не розсипав? Тож тобі було треба віддати гроші мої грошомінам, і, вернувшись, я взяв би з прибутком своє. Візьміть же від нього таланта, і віддайте тому, що десять талантів він має. Бо кожному, хто має, дасться йому та й додасться, хто ж не має, забереться від нього й те, що він має. А раба непотрібного вкиньте до зовнішньої темряви, буде плач там і скрегіт зубів!

Цю притчу рідко використовують духовні лідери у проповідях про реальне життя. Коли йдеться про Ісусові притчі, то притча про таланти не одразу спадає на думку. Можливо, це стається тому, що більшість релігійних провідників сповідують етику, де до прибутку ставляться з підозрінням та дивляться на підприємництво з насупленими бровами. Однак, наведена вище притча доносить до нас очевидне моральне послання, не кажучи вже про глибші уроки стосовно економічної свідомості та належного розпорядження власністю.

Слово ”талант” у цій притчі має два значення. По-перше, під ”талантом” розуміють грошову одиницю, можливо, навіть, найбільшої вартості за часів Ісуса. Редактори “Нового коментаря до Біблії” погоджуються з тим, що талант становив дуже велику суму грошей; в сучасності, її еквівалентом були б декілька тисяч доларів.28 Отож, із цього ми знаємо, що сума, яку отримав кожен раб, була значною. По-друге, в ширшій інтерпретації, слово ”талант” стосується усіх різноманітних дарів, які Бог дав людині для культивування та примноження. Це визначення охоплює всі дари, включаючи наші природні здібності та ресурси, а також наше здоров’я, освіту, володіння, гроші та можливості.

Я, жодним чином, не намагаюся побудувати цілу етику капіталізму на цій притчі. Зробити так означало б допустити кричущу екзегетичну та історичну помилку, подібну до тих, які роблять теологи Визволення та Домініону. Однак, один із найпростіших уроків цієї притчі стосується того, як ми використовуємо дані нам Богом спроможності та здібності. Я стверджую, що це повинно бути частиною етики, що регулює економічну діяльність та впливає на прийняття рішень на ринку. На одному рівні, подібно як пан очікує продуктивної діяльності від своїх рабів, Бог бажає, щоб ми використовували наші таланти на важливі цілі. Як ми бачимо із притчі, пан, вирушаючи у подорож, дозволяє своїм рабам вирішити, в що краще інвестувати. У цьому відношенні вони мають повну свободу. Фактично, пан навіть не ставить вимоги, щоб вкладення приносили прибуток; він, скоріше, виходить із того, що його раби мають добру волю та зацікавлені у його власності. Виходячи з цієї основної довіри, легше зрозуміти розчарування пана у слузі, який не приніс прибутку. Не так відсутність продуктивності образила пана, як відношення раба, яке той виявив до нього та його власності. Можна уявити собі міркування раба: “Мені треба якось це пережити; треба сховати цей талант подалі з очей, щоб я не морочив собі голову ним, не пильнував його, та, щоб ще потім із мене не спитали за нього.” Бібліст Леопольд Фонк зауважує: “Не тільки неналежне використання отриманого дару робить, того, хто отримав цей дар, винним в очах Бога, але також і його невикористання.”[28] Пан запрошує усіх старанних рабів радіти з ним, так як їхня праця принесла плоди. Пан нагородив їх сповна, а талант ледачого раба був відданий тому, хто набув десять.

Притча про таланти, однак, передбачає тогочасне розуміння належного використання грошей. Згідно з іудейським законом, закопування грошей у землю вважалося найбезпечнішим засобом від крадіжки. Якщо людина, якій довірили гроші, відразу ж закопала їх у землю, вона вважалася звільненою від відповідальності, якщо щось би сталося із грішми. А стосовно грошей, захованих у ганчір’я, справедливим було протилежне. У цьому випадку особа повинна була відшкодувати будь-яку втрату, яка сталася через безвідповідальне ставлення до коштів.[29] Однак, у притчі про таланти пан заохочує рабів взяти на себе ризик у розумних межах. Він розглядає закопування талантів як глупство, оскільки вважає, що капітал повинен приносити належний прибуток. Згідно з таким розумінням, час – це гроші (згідно з альтернативним розумінням зиску).

Іншим повчальним уроком цієї притчі є наступне: нема нічого аморального у тому, щоб отримувати зиск із своїх здібностей, розуму та праці. Австрійський економіст Ізраель Кірцнер, пишучи для зовсім іншої аудиторії та в іншому контексті, вживає поняття підприємницької проворності, щоб підкреслити значимість культивування природних здібностей, часу та спроможностей окремої особи. Відштовхуючись від праць Людвіга фон Мізеса, Кірцнер визнає, що, шукаючи нових можливостей та, приймаючи участь у ціленапрямленій діяльності, підприємці прагнуть, “коли визначені цілі та засоби, йти до своєї мети максимально ефективним шляхом, водночас будучи достатньо пильним, щоб виявити, які саме цілі слід переслідувати та, які засоби є у розпорядженні.”[30] Хотілося б лише провести таку паралель між міркуваннями Кірцнера та притчею про таланти: на мій погляд, існує логічний та природний зв’язок між виявленням підприємницьких можливостей та повчаннями пана (а насправді Господа) у Матвія 25, а саме, пильнувати за його доходом та опікуватися його майном. Таким чином, стосовно прибутку, єдиною альтернативою є втрата, яка у випадку третього раба, свідчить про бездарне управління власністю.[31] У той самий час, добровільну відмову від багатства, наприклад, коли йдеться про доброчинність, або відмову від права приватної власності (як це трапляється, коли члени певних релігійних чинів дають обіти бідності)[32] не слід плутати з економічними збитками. У першому випадку, певне добро віддається в обмін на інше, до чого людина має особливе покликання. У другому випадку, намірено провалити справу, лінуватися щось робити – значить, показати неповагу до Божого дару та засвідчити власну безвідповідальність як розпорядника майна.

І тим не менше, ми повинні розрізняти моральні зобов’язання, з одного боку - бути творчим в економічних справах та досягати результатів, а з іншого – застосовувати власні таланти та можливості розумно та великодушно. З обговорення притчі про таланти та культурного мандату у Книзі Буття 1 зрозуміло, що в процесі опанування землі люди повинні слідкувати за змінами, розвитком та вкладеннями. Більш того, оскільки люди створені на подобу Божу та наділені розумом і вільною волею, їхні дії неминуче включають творчий вимір. Тому, коли третій раб заховав свій єдиний талант у землю, тобто залишився байдужим до майбутніх можливостей отримати прибуток на вкладені паном гроші, це привело до того, що це-й раб був підданий осуду.

Мабуть, не існує кращого прикладу застосування в розумний спосіб талантів та можливостей на загальне добро, ніж це продемонстрували монахи середньовічних цистерціанських монастирів. Оскільки монастирі керувалися релігійними уставами, що поділяли день монаха на періоди, відведені на молитву, роздуми, богослужіння та працю, час, відведений на виробничі потреби, був дуже обмежений. Ця обставина, а також типовий для цистерціан наголос на самодостатності, спонукали монастирі до розвитку більш ефективних технологій у фермерстві, що дало природний поштовх слідкувати за технологічним прогресом. Цистерціани ще з ранніх часів застосовували у своєму господарстві млини, а також експериментували в рослинництві, _рунтознавстві, тваринництві, що дало їм можливість розумно та ефективно використовувати дану Богом здатність креативності, щоб заробити гроші для монастиря та допомагати бідним.[33]

Наука економіка вчить, що ставка доходу (прибутку) на капітал протягом довготривалого періоду порівнюється з процентною ставкою. У свою чергу, процентна ставка є платою за відмову від теперішнього використання на користь майбутнього (часом її ще називають ставкою часової переваги). Для пана з Ісусової притчі не було достатньо просто повернути початкову вартість таланту, його цікавило більше збільшення його вартості шляхом економічної діяльності. Навіть найменша активність, як, наприклад, тримання грошей на рахунку, принесло б певний дохід на капітал пана. Заховавши капітал у землю, приводить до втрати навіть цього мінімального доходу, і така бездіяльність викликала гнів пана.

У Книзі Буття читаємо, що Бог дав землю з усіма її дарами Адамові та Єві. Адам повинен був своєю працею перетворити сирий матеріал сотворіння у добро, потрібне для його сім’ї.[34] Подібним чином, пан із притчі про таланти очікував від своїх рабів, щоб ті використали дані їм ресурси для збільшення вартості його майна. Вірні раби вклали гроші в справу, а не сиділи склавши руки. Гнів пана на раба, який отримав один талант і залишився бездіяльним, був абсолютно справедливим. Цією притчею Бог наказує нам використовувати таланти продуктивно. Нам пропонується працювати, бути творчими та відкинути лінощі.

Протягом усієї історії люди намагалися створити установи, які б гарантували безпеку та робили ризик мінімальним – подібно до того, що недолугий раб зробив із грішми свого пана. Аналогічне ми бачимо на прикладі соціально орієнтованих греко-римських держав, людитських спільнот шістдесятих років двадцятого століття та, в повномасштабному вимірі, за радянського тоталітаризму. Час від часу, подібні зусилля розглядалися як ”християнське” вирішення майбутньої невпевненості. Однак, невпевненість не є лише перешкодою, яку треба усунути; її можна також розуміти як нагоду величати Господа шляхом розумного використання його дарів. У притчі про таланти сміливість перед лицем невідомого майбутнього була щедро винагороджена у випадку першого раба, якому доручили найбільше. До п’яти даних йому талантів він додав ще п’ять. Можливо, для першого раба було б безпечніше покласти гроші у банк і отримати згодом певні відсотки. За оправданий ризик та підприємницьку кмітливість пан дозволив йому залишити собі те, що він дав спочатку, а також новий заробіток. Більш того, раб отримав запрошення відсвяткувати разом із паном. Лінивий раб міг би уникнути своєї долі, проявивши підприємницьку ініціативу. Якби він спробував збільшити володіння свого пана, хоча б це і закінчилося невдачею, можливо його б так гостро не осудили.

У притчі про таланти закладено моральний обов’язок ставитися до невизначеності у підприємницький спосіб. Не існує кращого прикладу людини, як підприємець. Підприємці сміливо дивляться у майбутнє та усвідомлюють нагоду. Відкриваючи нові бізнеси, вони дають людям нові можливості заробити та розвинути їхні навики. Але неправильно було б із сказаного зробити висновок, що, в силу своєї, важливої для суспільства, ролі, підприємець повинен бути звільненим від моральної відповідальності. Приклади аморальної поведінки серед підприємців можна знайти так само часто, як і серед інших грішних людей. Однак, важливо не канонізувати бідність та не пов’язувати з лихим успішну економічну діяльність.

Не підлягає сумніву, що йдучи за своїм покликанням, лідери бізнесу підлягатимуть найрізноманітнішим спокусам. Часом вони будуть схильні вважати, що будні світу бізнесу та фінансів не мають духовної вартості, що прибуток чи збиток це все, що справді є важливим. У такі моменти підприємці повинні подумати ще раз над двадцять п’ятим розділом із Євангелія від Матвія та збагнути, що Бог довірив їм їхні таланти та, що він очікує від підприємців працьовитості, щедрості, та інноваційності. І, якщо вони залишаться вірними цьому покликанню, вони можуть розраховувати почути слова, сказані Паном першому рабові: “Сказав же йому його пан: Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе, увійди до радощів пана свого!” (Мат. 25,21).

Charles Dickens, Hard Times for These Times (London: Oxford University Press, 1955 [1854]); Dealings with the Firm of Dombey and Son, Wholesale, Retail, and for Exportation (London: Oxford University Press, 1964 [1847–1848]).
Sinclair Lewis, Babbitt (New York: Harcourt, Brace, and Company, 1922). 3. Детальніше про те, як змальовуються бізнесмени у літературі, див. Michael J. McTague, The Businessman in Literature: Dante to Melville New York: Philosophical Library, 1979).
Детальніше про те, як змальовуються бізнесмени у літературі, див. Michael J. McTague, The Businessman in Literature: Dante to Melville New York: Philosophical Library, 1979).
Там же, 63–71.
В історії літератури суть цієї позиції найкраще схопив Бернард Мандевіль, який вважав, що економічне процвітання є наслідком егоцентричних та аморальних індивідуумів. Він стверджував: для того, щоб досягнути успіху в економіці, людина повинна бути звільнена від обмежень традиційної моралі. Мандевіль звів приписи ділової етики до статусу вигадок, корисних для підтримування порядку та для досягнення передбачуваних результатів. The Fable of the Bees, vol. 1, ed. F. B. Kaye (London: Oxford University Press, 1924 [1705]), 46. Критику Мандевіля та його сучасних послідовників див. у Norman P. Barry, Anglo-American Capitalism and the Ethics of Business (Wellington, New Zealand: New Zealand Business Roundtable, 1999), 8–16; також пор., Norman P. Barry, The Morality of Business Enterprise (Aberdeen: Aberdeen University Press, 1991), 3–6.
John Paul II, Crossing the Threshold of Hope, ред. Vittorio Messori (New York: Alfred A. Knopf, 1994), 32–36; Encyclical Letter Fides et Ratio (September 14, 1998), nos. 4–5, 27.
Michael Novak, This Hemisphere of Liberty: A Philosophy of the Americas (Washington, D.C.: AEI Press, 1990), 38.
Згідно з Грегорі Баумом, колишнім професором богослов’я та релігієзнавства у Коледжі Св. Михаїла Торонтського Університету, “ ... економічна залежність Латиноамериканських країн від системи корпоративного капіталізму, центром якого є Північно-антлантична спільнота, а саме США, не тільки призвели до зубожіння мас у містах та селах, а й зачепили культурні та освітні заклади, а через них і свідомість людей взагалі.” The Social Imperative: Essays on the Critical Issues That Confront the Christian Churches (New York: Paulist Press, 1979), 10. Або, як пише північноамериканський професор Роземарі Рутер, “лише в Латинській Америці можна говорити про справжню теологію визволення, тоді як європейці та північноамериканці, маючи статус тих, хто отримує вигоду від буття при владі, яка пригноблює, можуть висловлюватися про неї лише зі сторони”. Liberation Theology: Human Hope Confronts Christian History and American Power (New York: Paulist Press, 1972), 181. У питання переконливої критики таких поглядів див. Michael Novak, Will It Liberate? Questions about Liberation Theology (New York: Paulist Press, 1986).
Adam Smith, An Inquiry into the Nature and Causes of the Wealth of Nations, ред. R. H. Campbell і A. S. Skinner (Oxford: Oxford University Press, 1976 [1776]).
Ось текст цього стиха:

Побачиш тоді і роз'яснишся ти, сполохнеться й поширшає серце твоє, бо звернеться морське багатство до тебе, і прийде до тебе багатство народів!
Протягом двох років, які передували його наверненню в лоно Римо-католицької Церкви (1843-1845), Джон Генрі Кардинал Ньюман написав свою знамениту працю “Нарис розвитку християнської доктрини” (London: J. Toovey, 1845). На превеликий жаль, і в наш час, поширеним є те, що практикуючі та віддані римо-католики пов’язують зростання розуміння християнської самоіденичності та зрілість у ділянці доктрини та моралі із прийняттям релятивістського світогляду. І справді, деякі теологи перебувають під загрозою попадання під вплив релятивізму; однак стверджувати, як це дехто робить, що будь-яка поправка доктрини неминуче веде до релятивізму, є хибним. У випадку Кардинала Ньюмана, основною ціллю його статті було проаналізувати питання принципової різниці між спотворенням доктрини та доктринальним розвитком. У статті стверджується, що істинна та багата за змістом ідея наділена певною життєдайною та асимілюючою енергією, унікальною у своєму роді, яка без суттєвих змін набуває з часом складнішого виразу в міру відкриття нових аспектів істини або зіткнення з новими помилками. Так кардинал Ньюман використовує органічну метафору, щоб описати, яким чином доктринальні ідеї розвиваються з часом у міру набуття церквою нового досвіду, відкриттів та одкровень. Щоб надати своїм міркуванням більшої переконливості, кардинал Ньюман подає серію тестів для розрізнення між істинним розвитком та спотворенням, основним із яких є збереження типу та спадковість принципів. Тому важливо зрозуміти, що суть доктрини – в її попередній та наступній формах – містилася в первинному одкровенні, яке дане було церкві Христом й апостолам та запевнене її Учительським урядом.
John Paul II, Encyclical Letter Centesimus Annus (May 1, 1991), nos. 29, 32.
Kenneth Bodenstein, “Pure Profit: For Small Companies That Stress Social Values as much as the Bottom Line, Growing Up Hasn’t Been an Easy Task,” Los Angeles Times Magazine (February 5, 1995): 4.
Jodie Snyder, “Social Awareness: Corporate America Cultivates Conscience,” Arizona Republic (May 12, 1994): 6.
Найпомітнішими представниками теології панування є Gary North, Rousas J. Rushdoony, Greg Bahnsen, David Chilton, Rodney Clapp та Gary DeMar.
Gary North, Liberating Planet Earth: An Introduction to Biblical Blueprints (Fort Worth: Dominion Press, 1987), 81.
Див. Bruce Barton, The Health and Wealth Gospel (Downers Grove, Ill.: InterVarsity Press, 1987).
Craig M. Gay, With Liberty and Justice for Whom? The Recent Evangelical Debate over Capitalism (Grand Rapids: Wm. B. Eerdmans Publishing Company, 1991), 103, прим. 191. Стосовно вичерпного викладу та критики теології панування див. стор. 101-109.
Див. Yves Congar, O.P., “The Laity,” у Vatican II: An Interfaith Appraisal (Notre Dame: University of Notre Dame Press, 1966), 240.
У Gaudium et Spes Другий Ватиканський Собор прихильніше ставиться до ролі мирян. У параграфі 43 сказано:

Радніше нехай тішаться християни з того, що за взором Христа, який був ремісником, можуть виконувати всі свої земські зайняття, згортаючи свої людські, сімейні, професійні, наукові чи технічні змагання разом з релігійними благами в одну життєву синтезу, яка в своєму найвищому ладі все скеровує на славу Бога. Бо мирянам, хоча і не виключно, є властиве дбати про світські повинності й праці. Отож, коли вони, чи то одинцем чи спільно, діють як громадяни світу, зберігатимуть не тільки закони, властиві кожному ділу, але також старатимуться набути собі в цих ділянках справжню досвідченість. ... До їх уже оформленого сумління належить дбати, щоб Божий закон було записано в житті земської суспільности. А від священиків миряни нехай дожидають духовного просвічення і сили. Та, однак, нехай не думають, що їхні пастирі завжди є такі досвідчені, щоб у кожнім порушенім питанні, також і важливім, могли мати під рукою готову і конкретну розв’язку, або що вони для того й тільки й послані: радше, вони самі таки нехай беруть на себе питому собі відповідальність, просвічені християнською мудрістю та зважаючи пильно на науку Вчительського Уряду. ...

А миряни, які беруть участь у цілому житті Церкви, обов’язані не тільки насичувати світ християнським духом, вони бо покликані і для того, щоб серед людської громади в усьому бути свідками Христа.
Michael Novak, The Spirit of Democratic Capitalism (New York: Simon and Schuster, 1982), 98.
George Gilder, Wealth and Poverty, відредаговане видання. (San Francisco: ICS Press, 1993).
Там же, 21, 24.
Там же, 28
Там же, 276–280.
Шумпетер подає наступне вдале визначення підприємця: “Діяти з упевненістю, виходячи за межі знайомого та долати ... опір вимагає здібностей, які має лише невелика частина населення, і саме ця якість визначає тип підприємця, а також його роль у підприємництві.” Там же.
G. J. Wenham, J. A. Motyer, D. A. Carson, та R. T. France, ред., New Bible Commentary, Twenty-First Century Edition (Downers Grove, Ill.: InterVarsity Press, 1997), 938.
Leopold Fonck, The Parables of the Gospel: An Exegetical and Practical Explanation, 3-тє видання., ред. George O’Neill, перекл. E. Leahy (New York: F. Pustet, 1914 [1902]), 542.
Згідно з ученням рабина Джемари, “Самюель мовив: гроші можна вберегти, лише закопавши їх у сховок під землею.» На це Раба відповідає: «Однак Самюель визнає, що в надвечір’я сабату в сутінках равин не переймається цією проблемою. Однак якщо він зволікає після закінчення Сабату, щоб заховати гроші, але не робить цього, на нього ляже відповідальність (так наче гроші були вкрадені)”. The Babylonian Talmud (Seder Nezikin), Baba Metzia, том. 1, перекл. H. Freedman (New York: Rebecca Bennet Publications Inc., 1959), 250–251. Див. також наступний розділ (стор. 254-259), що містить детальне обговорення зобов’язань, які стосуються вкладу грошей розпорядника, приватної особи чи третьої сторони.
Israel M. Kirzner, Competition and Entrepreneurship (Chicago: University of Chicago Press, 1973), 33.
Кірцнер зауважує, що реакції підприємців на зміни інформації не слід розуміти як процес обрахунку. Швидше, підприємницький вимір стосується того моменту в прийнятті рішення, яке передбачає швидку та мудру оцінку реальності (теперішньої та майбутньої), в межах чого повинне бути прийняти рішення.” Discovery and the Capitalist Process (Chicago: University of Chicago Press, 1985), 17. Самюель Грегг дає такий коментар на позицію Кірцнера: “ тут ключовим словом є ’оцінка’. Воно говорить нам про те, що знання кожної людини є обмежені і що дії кожного індивіда щоразу відбуваються та додають у контекст непевності. Бо якби не було непевності, то прийняття рішень просто зводилося б до точних обрахунків фактів та думок, а за цих обставин, люди цілком уподібнилися би до роботів. Практика показує, що незалежно від того, наскільки точними були обрахунки, рішення буде незваженим, якщо його підприємницький аспект базується на незважених міркуваннях. “The Rediscovery of Entrepreneurship: Developments in the Catholic Tradition,” у Christianity and Entrepreneurship: Protestant and Catholic Thoughts (Australia: Center for Independent Studies, 1999), 65.
Згідно із замислом, монастир розглядався як пристанище від світських турбот, як місце, де духовність пронизує кожен день. Середньовічні монастирі керувалися уставом та рядом внутрішніх правил, які серед іншого вимагали від монахів обітів чистоти, бідності та послуху. Одним із найбільш поширених уставів був були Правила святого Бенедикта, які були чинними для ордену Бенедиктинців та Цистерціан. У цих правилах були сформульовані певні норми, що визначали організацію та функціонування монастирів та обумовлювали будні монахів. Найновіший переклад із блискучою передмовою та зауваженнями див. у The Rule of Saint Benedict, перекл. Anthony C. Meisel та M. L. del Mastro (Garden City, N.Y.: Image Books, 1975).
Robert B. Ekelund, Jr., Robert F. Hйbert, Robert D. Tollison, Gary M. Anderson, and Audrey B. Davidson, Sacred Trust: The Medieval Church as an Economic Firm (New York: Oxford University Press, 1996), 53–54.
Декрет Другого Ватиканського Собору про апостолят мирян (від 18-го листопада 1965 року) подає ці міркування у наступному довгому фрагменті:

В задумах Божих є, щоб люди однодушно встановили та постійно здосконалювали лад у дочасних справах.

Все, що творить дочасний лад, тобто благо життя і сім’ї, культура, економічні справи, мистецтво і професія, установи політичної спільноти, міжнародні відносини, та інше подібне, і їх розвиток і прогрес, є не тільки засобами до остаточної цілі людини, але мають і властиву собі вартість, дану їм від Бога, чи то розглядаємо їх самих у собі, чи – як частини загального дочасного ладу: “І побачив Бог усе, що вчинив. І ото, вельми добре воно!” (Бут. 1,31). А ця їхня природна доброта приймає ще окрему гідність з їх відношенням до людської особи, якої служінню вони були сотворені. А так, подобалося Богові все, природне і надприродне, об’єднати в Ісусі Христі, “щоб у всьому Він мав першенство” (Кол. 1,8). А це призначення не то що не позбавляє дочасного ладу його автономії, його властивих цілей, законів, вимог і значення для блага людей, але радше його здосконалює в своїй силі і йому належній визначності, а одночасно пристосовує його до цілості покликання людини на землі.

About \| Book Shoppe \| Calendar \| Programs \| Policy \| Publications \| Press \| Research \| Audio \| Discuss \| Support
Acton Institute for the Study of Religion and Liberty 161 Ottawa NW, Ste. 301 • Grand Rapids, MI 49503 phone: (616) 454-3080 • fax: (616) 454-9454 • email: info@acton.org	Site Map \| Contact Us